тов українські аграрні івестиції вакансії

Фінансовий стан. Баланс. Відгуки про компанію Товариство З Обмеженою Відповідальністю "Українські Аграрні Інвестиції" Код ЄДРПОУ 33558346. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ, ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ. Отримати всю вищенаведену інформацію, а також юридичний аналіз, висновки і рекомендації щодо співпраці з компанією “Товариство З Обмеженою Відповідальністю "Українські Аграрні Інвестиції"” Ви можете, замовивши Повний Аналітичний Звіт про перевірку компанії. Схожі компанії в регіоні Полтавська область. Схожі компанії в інших регіонах. Повний каталог підприємств. А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я інші. NOMIS - це всебічна перевірка благонадійності ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ" (33558346), та онлайн-діагностика фінансового стану компанії. В першу чергу наш сервіс буде корисним, якщо ви розглядаєте можливість співпраці з ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ", і постає питання - наскільки ризикованим є здійснення авансових платежів на користь ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ", або надання товарного кредиту, якщо ця компанія бажає придбати у вас товар, роботу, послугу на умовах відстрочення платежу. Якщо ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ" - вже діючий контрагент-дебітор, NOMIS допоможе зрозуміти, чи існують ризики неповернення боргу, чи варто переносити раніше узгоджені строки оплати, якщо контрагент ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ" звернувся із таким проханням, чи, можливо, вже немає сенсу чекати і настав час позиватись до суду для примусового виконання простроченої заборгованості та/або до правоохоронних органів щодо притягнення посадових осіб боржника до кримінальної відповідальності. що коли потенційний позичальник звертається в банк за кредитом, він намагається виглядати максимально успішним і ніколи не розповість про наявні проблеми. банк перед видачею кредиту в обов’язковому порядку проводить ретельну перевірку ділової репутації та платоспроможності позичальника. Банки часто вимагають додаткові відомості і документи і самостійно складають звітність по компанії, щоб зрозуміти дійсний фінансовий стан позичальника. Успішні компанії ніколи не нехтують перевіркою контрагента як на стадії початкових перемовин, так і в процесі подальшої співпраці. Кожен розуміє важливість цієї процедури. 1) не у всіх компаній є можливість мати у штаті кваліфікованого спеціаліста, який володіє навичками пошуку потрібної інформації та відмінно знається на бізнес-процесах, бухгалтерському обліку, фінансовому аналізі, на податковому, цивільному, господарському, корпоративному та кримінальному праві, здатен виявити необхідну інформацію про ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ" і пов’язати між собою встановлені дані та визначити потенційну загрозу. Послуги професіоналів такого рівня коштують дорого; 2) часто необхідність в перевірці контрагента виникає лише декілька разів на рік, у зв’язку з чим компанія не має необхідності в утриманні на постійній основі спеціаліста, який володіє системними та глибокими знаннями щодо перевірки контрагентів. Приймаючи важливе рішення відносно контрагента, керівництву доводиться покладатися лише на власний досвід та на вдачу. Нажаль, це дуже часто призводить до помилок, виправлення яких - довгий та дорогий процес. Інколи одна помилка буває фатальною і призводить до банкрутства і закриття бізнесу. нести постійні витрати на утримання в штаті окремого працівника служби безпеки; обтяжувати інших працівників компанії - юристів, бухгалтерів, менеджерів тощо, додатковими, не властивими їм функціями збору інформації, аналізу та наданню висновків; приймати рішення щодо співпраці із контрагентом ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ", покладаючись лише на примарні сподівання, що “все якось буде добре”. Сервіс перевірки благонадійності контрагентів NOMIS - це оперативний і кваліфікований пошук негативної інформації, її професійний аналіз та обґрунтовані рекомендації відносно можливості співпраці з контрагентом ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ" (ЄДРПОУ 33558346). NOMIS виявляє слабкі місця контрагента або конкурента, і є надійним індикатором та корисним джерелом інформації про компанію. Оцінюйте можливості та приймайте рішення щодо співпраці з компанією ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ", спираючись на об’єктивні факти і професійну аналітику. "Кернел" запросив у АМКУ дозвіл на купівлю "КаскадАгро" та ще 12 агрокомпаній Хомутинніка. Агрохолдинг "Кернел", один із найбільших в Україні, може придбати агрохолдинг "КаскадАгро" у свого міноритарія, українського бізнесмена та екс-народного депутата Віталія Хомутинніка. Відповідну заявку Kernel Holding S.A. на отримання дозволу на купівлю понад 50% у ТОВ "КаскадАгро" і ще 12 агрокомпаніях розгляне Антимонопольний комітет України (АМКУ) на засіданні 11 лютого. На початку серпня 2020 року АМКУ вже видав схожий дозвіл на купівлю цих компаній керівнику юридичного бюро "Гарез і Партнери", засновнику мережі пекарень "Волконський", інвестору (ресторанна справа, цифрові проекти, енергетика) Олександру Гарезу через підконтрольну йому компанію Agartha Fund L.P. (Абу-Дабі, ОАЕ). Йдеться, зокрема, про ПСП Агрофірма "Відродження", ПП "Сосницькі аграрні інвестиції", ПП "Червонянські аграрні інвестиції", СТОВ "Нива", ТОВ "Красноколядинське", ТОВ "Агродмитрівське", ТОВ "Україна", ПП "Коропські аграрні інвестиції" (всі - Чернігівська обл.) і ТОВ "Агро-Поліс", ПП "Червонослобідське-2", ПП "Засулля-5", ПСП "Агросвіт" (усі - Сумська обл.). Згідно з Єдиним держреєстром юридичних і фізичних осіб, кінцевим бенефіціаром усіх агропідприємств є Хомутиннік, переважно через кіпрську Cacique Limited. З цієї групи компаній сім ("Червонослобідське-2", "Засулля-5", "Агросвіт", "Коропські аграрні інвестиції", "Червонянські аграрні інвестиції", "Сосницькі аграрні інвестиції" та "Нива") вже належали "Кернел" після придбання ним влітку 2017 року агрохолдингу "Українські аграрні інвестиції", проте восени того самого року Хомутиннік отримав право на їх придбання у "Кернел" і потім реалізував його. Відповідно до інформації на сайті Cascade Investment Fund (Кайманові о-ви) агрохолдинг Хомутинніка "КаскадАгро" має земельний банк 43 тис. га, два елеватори загальною потужністю одноразового зберігання 105 тис. тонн і дві ферми. Cascade Investment Fund у жовтні 2015 року придбав 5% акцій "Кернел", а до кінця 2017 року збільшив свій пакет до 6,59%. Фінансовий стан. Баланс. Відгуки про компанію Товариство З Обмеженою Відповідальністю "Українські Аграрні Інвестиції" Код ЄДРПОУ 33558346. ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ, ВИСНОВКИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ. Отримати всю вищенаведену інформацію, а також юридичний аналіз, висновки і рекомендації щодо співпраці з компанією “Товариство З Обмеженою Відповідальністю "Українські Аграрні Інвестиції"” Ви можете, замовивши Повний Аналітичний Звіт про перевірку компанії. Схожі компанії в регіоні Полтавська область. Схожі компанії в інших регіонах. Повний каталог підприємств. А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я інші. NOMIS - це всебічна перевірка благонадійності ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ" (33558346), та онлайн-діагностика фінансового стану компанії. В першу чергу наш сервіс буде корисним, якщо ви розглядаєте можливість співпраці з ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ", і постає питання - наскільки ризикованим є здійснення авансових платежів на користь ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ", або надання товарного кредиту, якщо ця компанія бажає придбати у вас товар, роботу, послугу на умовах відстрочення платежу. Якщо ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ" - вже діючий контрагент-дебітор, NOMIS допоможе зрозуміти, чи існують ризики неповернення боргу, чи варто переносити раніше узгоджені строки оплати, якщо контрагент ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ" звернувся із таким проханням, чи, можливо, вже немає сенсу чекати і настав час позиватись до суду для примусового виконання простроченої заборгованості та/або до правоохоронних органів щодо притягнення посадових осіб боржника до кримінальної відповідальності. що коли потенційний позичальник звертається в банк за кредитом, він намагається виглядати максимально успішним і ніколи не розповість про наявні проблеми. банк перед видачею кредиту в обов’язковому порядку проводить ретельну перевірку ділової репутації та платоспроможності позичальника. Банки часто вимагають додаткові відомості і документи і самостійно складають звітність по компанії, щоб зрозуміти дійсний фінансовий стан позичальника. Успішні компанії ніколи не нехтують перевіркою контрагента як на стадії початкових перемовин, так і в процесі подальшої співпраці. Кожен розуміє важливість цієї процедури. 1) не у всіх компаній є можливість мати у штаті кваліфікованого спеціаліста, який володіє навичками пошуку потрібної інформації та відмінно знається на бізнес-процесах, бухгалтерському обліку, фінансовому аналізі, на податковому, цивільному, господарському, корпоративному та кримінальному праві, здатен виявити необхідну інформацію про ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ" і пов’язати між собою встановлені дані та визначити потенційну загрозу. Послуги професіоналів такого рівня коштують дорого; 2) часто необхідність в перевірці контрагента виникає лише декілька разів на рік, у зв’язку з чим компанія не має необхідності в утриманні на постійній основі спеціаліста, який володіє системними та глибокими знаннями щодо перевірки контрагентів. Приймаючи важливе рішення відносно контрагента, керівництву доводиться покладатися лише на власний досвід та на вдачу. Нажаль, це дуже часто призводить до помилок, виправлення яких - довгий та дорогий процес. Інколи одна помилка буває фатальною і призводить до банкрутства і закриття бізнесу. нести постійні витрати на утримання в штаті окремого працівника служби безпеки; обтяжувати інших працівників компанії - юристів, бухгалтерів, менеджерів тощо, додатковими, не властивими їм функціями збору інформації, аналізу та наданню висновків; приймати рішення щодо співпраці із контрагентом ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ", покладаючись лише на примарні сподівання, що “все якось буде добре”. Сервіс перевірки благонадійності контрагентів NOMIS - це оперативний і кваліфікований пошук негативної інформації, її професійний аналіз та обґрунтовані рекомендації відносно можливості співпраці з контрагентом ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ" (ЄДРПОУ 33558346). NOMIS виявляє слабкі місця контрагента або конкурента, і є надійним індикатором та корисним джерелом інформації про компанію. Оцінюйте можливості та приймайте рішення щодо співпраці з компанією ТОВ " УКРАГРОІНВЕСТ", спираючись на об’єктивні факти і професійну аналітику. Залучення інвестицій в аграрний сектор економіки. Дослідження ситуації щодо сучасних проблем залучення інвестицій в сільське господарство України. Визначення та узагальнення ключових проблем залучення інвестицій в аграрний сектор економіки. Аналіз та характеристика основних чинники, що їх зумовлюють. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже. Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны. У статті проаналізовано ситуацію щодо проблем залучення інвестицій в сільське господарство України, виявлено та узагальнено ключові проблеми залучення інвестицій в аграрний сектор економіки та охарактеризовані основні чинники, що їх зумовлюють. Ключові слова: інвестиції, інвестиційна діяльність, аграрний сектор економіки, аграрні підприємства. The article analyze d the situation on the problems of attracting investment in agriculture in Ukraine, discovered and summarized key issues of attracting investment in the agricultural sector and described the main factors that cause them. Keywords: investments, investment, agricultural sector, farms. На даний час в агропромисловому виробництві спостерігається тенденція скорочення обсягів фінансових ресурсів. Більшість сільськогосподарських підприємств постали перед проблемою накопичення власного капіталу для здійснення або модернізації виробництва. Внаслідок цього сформований раніше ресурсний потенціал з кожним роком вичерпується. Фактичні терміни експлуатації більшості основних засобів у рази перевищують нормативні. Майже припинилися процеси відтворення й оновлення матеріально-технічної бази у селі. Зараз у сільському господарстві, переважно функціонує велика кількість інвестиційно мало привабливих, застарілих виробничих потужностей, нездатних випускати високоякісні продукти відповідно до вимог міжнародних стандартів. Тому проблема інвестиційного забезпечення аграрного виробництва як ніколи набуває актуальності, особливо на даному етапі розвитку економіки держави. Аналіз останніх публікацій з проблеми. Питанню залучення інвестицій в аграрний сектор економіки наука завжди приділяла належну увагу. В Україні даній проблемі присвячено багато праць вчених-економістів таких як П. Гайдуцького, М. Герасимчука,. Гуткевич, М. Дем'яненка, І. Караваєвої, М. Кісіля, П. Лайка, П. Саблука, О. Шпичака та інших. Однак, незважаючи на багатоаспектність наукових досліджень, деякі питання, пов'язані із особливостями інвестування в аграрний сектор, залишаються недостатньо вивченими і потребують подальшого дослідження. Формування задач. Метою даного дослідження є вивчення основних проблем інвестування аграрного сектора економіки України та чинників, що їх зумовлюють. Ефективне реформування економіки України та її регіонів неможливе без масштабних інвестицій, які являють собою найважливіший фактор економічного зростання й відновлення, що забезпечує можливість модернізації діючих виробництв, створення і впровадження новітньої техніки і технологій, сучасних систем організації та управління економічними процесами, якісного відновлення ринкової інфраструктури. Входження України у світове господарство вимагає піднесення загального рівня економічного і науково-технічного розвитку. Провідну роль у цьому процесі повинно відігравати оптимальне використання інвестицій, як внутрішніх так і зовнішніх. Агропромисловий комплекс країни має всі необхідні передумови для широкого залучення як власних так і іноземних інвестицій, а саме: родючі чорноземні ґрунти, розвинуту транспортну інфраструктуру, вигідне географічне розташування, наявність робочої сили, ненасиченість продовольчого і ресурсного ринків. Проте існує ряд причин, які перешкоджають надходженню інвестицій в аграрний сектор України. Основні проблеми залучення інвестицій в аграрний сектор економіки можна виділити на державному, регіональному рівнях та на рівні окремих аграрних підприємств (рис. 1). На сьогоднішній день інвестори які все ж наважуються інвестувати в аграрний сектор вимагають законодавчих гарантій, великі корпорації та інвестиційні компанії вимагають урядових гарантій та пільг. Проте механізм реалізації правових гарантій поки що недостатньо відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів [1]. Рисунок 1. Основні проблеми залучення інвестицій в аграрний сектор економіки. Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як іноземних, так і вітчизняних), - постійний та загальновідомий набір норм та правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила будуть застосовуватись до їх діяльності. В Україні ж, яка перебуває в стані безперервного реформування влади, правовий режим непостійний. На різних рівнях влади діють закони та правила, що часто суперечать один одному. Додатковим джерелом нестабільності є надання законам та інструкціям зворотної сили. Така практика серйозно турбує іноземних інвесторів, особливо коли законодавство зачіпає вже існуючі капіталовкладення [4]. Також істотною перешкодою на шляху до залучення та ефективного використання інвестицій в аграрному секторі є недосконала інфраструктура. Недостатня кількість відповідних експертів, аудиторів, консультантів стримує збільшення надходжень закордонного капіталу в аграрний сектор економіки. Аби виправити таке становище, слід створити мережу спеціальних установ - як державних, так і недержавних, - які будуть займатися підготовкою таких фахівців для України, готуватимуть відповідні інвестиційні проекти за міжнародними стандартами. Сьогодні подекуди наші підприємці, а особливо фермери навіть не можуть чітко сформулювати свої потреби в інвестуванні, грамотно скласти проект чи заявку на отримання іноземної допомоги. Крім того, на сьогоднішній день є ряд інших негативних моментів: бюрократичні бар'єри, відсутність правового забезпечення кредитування, страхування ризиків, низький рівень ділової та професійної кваліфікації, нестача привабливих інвестиційних програм і проектів, жорстка податкова система [1]. Чинна податкова система має бути скоригована за такими основними позиціями: регламентація взаємовідносин між державою і платниками податків; стабільність податкової системи протягом фінансового року, її простота і доступність; відповідальність за ігнорування податкового законодавства; скорочення кількості податків і суттєве спрощення процедури їх збирання; загальне зниження податкового тягаря і захист вітчизняних виробників; посилення стимулювання капіталовкладень, реформування амортизаційної політики; підвищення ролі майнового і земельного оподаткування, ресурсних платежів; реформування системи розподілу доходів; скорочення пільг [3]. - відсутність стимулів і механізмів у місцевої влади для залучення інвестицій; - недосконалість інформаційно-консультаційного забезпечення на регіональному рівні. Очевидно, що низька інвестиційна привабливість сільського господарства в регіонах України, небажання вкладати кошти в його розвиток, окрім суто економічних причин, зумовлені незацікавленістю чи байдужістю місцевої влади до проблеми залучення інвестицій. Інвестиційний рейтинг регіонів України свідчить про низький професійний рівень місцевих чиновників, які відповідають за створення інвестиційного клімату, доводить низьку ефективність зусиль місцевої влади для підвищення інвестиційної привабливості територій. Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною на шляху формування єдиного господарського простору в аграрному секторі економіки країни, зміцнення господарських зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не дають змогу розширювати сільськогосподарське виробництво, відповідно не розвивається соціальна сфера. Регіони стають утриманцями щодо держави і не мають економічних стимулів розвивати свій агропромисловий комплекс [3]. Незважаючи на прийняті законодавчі акти, нормативно-правовій базі, що регламентує процеси інвестиційної діяльності, не вистачає системності. Головним її недоліком є відсутність законодавчих актів, які б чітко прописували роль центральних та місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування у процесі залучення інвестицій. Такі повноваження є розмитими і визначаються у різних законодавчих актах, що зменшує ефективність їх виконання [1]. Успішність інвестиційних проектів багато в чому залежить від відкритості органів влади та місцевого самоврядування до діалогу із громадськістю та виробничою сферою (агробізнесом). Головна роль у процесі підвищення інвестиційної привабливості аграрного сектору в регіонах України має належати державі, яка володіє для цього необхідними коштами бюджету та позабюджетних фондів і здатна в масштабах усієї країни визначити перспективні напрямки та об'єкти інвестування. Водночас, органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади мають розробляти основні напрямки інвестиційної політики на території регіону щодо залучення коштів під перспективні інвестиційні проекти, сприяти у визначенні основних пріоритетів інвестування регіону, координувати інвестиційні проекти, контролювати раціональне використання отриманих фінансових ресурсів. Для активізації інвестиційної діяльності потрібна інвестиційна політика з чіткими механізмами реалізації на державному та регіональному рівнях. Необхідна загальна стратегія інвестиційного розвитку регіонів, яка б визначала пріоритети інвестування на основі врахування їх економічного ефекту, але не сьогоденного й одноразового, а перспективного і стабільного [4]. - низька якість та недостатня конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції; Сільське господарство представляє собою галузь із несприятливим інвестиційним кліматом. Невисока інвестиційна привабливість аграрних підприємств пояснюється специфікою сільського господарства: високою капіталомісткістю та порівняно низькою фондовіддачею, сезонністю виробництва та значною тривалістю виробничого циклу, залежністю від природно-кліматичних умов, високою ризикованістю, повільним оборотом коштів, низьким рівнем технологічної оснащеності та рентабельності [2]. Сучасні аграрні підприємства вимагають значних капітальних вкладень. Питання пошуку й залучення в їх господарський комплекс фінансово-матеріальних ресурсів набувають особливої актуальності, внаслідок необхідності оновлення діючих виробничих потужностей та основних фондів, вирішення завдань впровадження новітніх технологій, освоєння нових конкурентоспроможних видів продукції, нарощування потенціалу та створення нових робочих місць. Також є перешкодою на шляху як іноземного, так і вітчизняного інвестування в економіку України брак комерційної інформації про ринок України, її регіони і конкретні аграрні підприємства, транспортні та телекомунікаційні системи, правову базу. Особливо це стосується малих і середніх зарубіжних компаній і фірм. Іноземні ж інвестори природно зацікавлені в новому плацдармі для одержання прибутку за рахунок великого внутрішнього ринку України, її природних багатств, кваліфікованої і дешевої робочої сили, досягнень вітчизняної науки і техніки [2]. Отже, основними перешкодами в залученні інвестицій в аграрний сектор економіки країни є: високі ризики, пов'язані із специфікою сільського господарства (кліматичні умови, тривалість виробничого процесу), екологічним аспектом та економічною ситуацією в країні в цілому; низька інвестиційна привабливість галузі та аграрних підприємств, нерозвинена інфраструктура; високий рівень кредитних ставок комерційних банків; неусталена політика державного втручання та регулювання, яка не додає впевненості потенційним інвесторам. Окреслення основних проблем інвестування аграрного сектору дає підстави для пошуку вирішення цих проблем, що сприятиме підвищенню ефективності вкладених інвестицій в розвиток сільського господарства. У нашій державі зараз багато робиться для того, щоб значно активізувати процес залучення інвестицій, багато ще треба зробити в майбутньому, проте інвестори добре усвідомлюють, що для створення привабливого інвестиційного клімату зі стабільними, несуперечливими та прозорими правовими рамками потрібен час. Багато потенційних інвесторів готові до посилення своєї присутності та діяльності в Україні, якщо процеси реформ динамічно продовжуватимуться і буде видно, що держава в особі центральних і місцевих органів виконавчої влади оперативно й цілеспрямовано працює над усуненням згаданих перешкод. 1. Величко О.В. Державне регулювання інвестиційної діяльності /О.В. Величко // Фінанси України. - 2000. - № 10. -. 29-35. 2. Гуткевич.А. Управление инвестиционным процессом в аграрной сфере: [монография].А. Гуткевич. -.: ИАЭ УААН, 2000. - 266. 3. Інвестиційна політика в аграрному секторі України: проблеми та заходи щодо їх вирішення. Проект «Аграрна політика для людського розвитку». [Електронний ресурс] Під редакцією Б. Супіханова. - Режим доступу: www.undp.org.ua/agro/pub/ua/P2003_01_043_03.pdf. 4. Шараєнко О. Розробка державної політики. Аналітичні записки // Вдосконалення механізму залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України. -., 2011. - 248. 1. Velychko, O.V. (2000), "State regulation of investment activity", Finansy Ukrainy, vol. 10, pp. 29-35. 2. Gutkevich, S.A. (2000), Upravlenie investicionnym processom v agrarnoj sfere [Management of investment process in agrarian sphere], IAJe UAAN, Kyiv, Ukraine, p. 266. 3. Investment policy in the agrarian sector of Ukraine: problems and measures to resolve them. The "Agrarian Policy for Human Development". [Online], Edited by B. pihanova, available at: www.undp.org.ua/agro/pub/ua/P2003_01_043_03.pdf. 4. Sharaienko, O. (2011), Analytical note, Improve foreign direct investment in Ukraine., Kyiv, Ukraine, p. 248. Подобные документы. Сутність і причини інвестиційних проблем української економіки. Способи залучення іноземних інвестицій у сільське господарство України. Основні джерела інвестицій на рівні виробничо-господарських структур. Проблема розвитку інвестиційного процесу. Роль інвестицій в економіці. Класифікація інвестицій. Проблеми пов'язані із залученням іноземних інвестицій в Україні. Пріоритетні напрямки залучення іноземних інвестицій в Україну. Вплив іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої держави. Співвідношення між інвестиційною і зовнішньоторговельною політикою. Ефективність державного контролю над рухом капіталу. Проблеми залучення іноземних інвестицій в регіони України. Стан розвитку економіки України. Перешкоди для залучення іноземних інвестицій в економіку країни, прямі і портфельні іноземні інвестиції. Іноземне інвестування, реалізація інвестиційних проектів у зоні пріоритетного розвитку Харкова і Харківської області. Додаткові джерела фінансування. Інвестиційна привабливість. Сучасний стан. Стимулювання та захист іноземних інвестицій. Портфельні інвестиції. Проблеми залучення іноземних інвестицій в регіонах України. Невисока інвестиційна привабливість. Перспективи залучення довгострокових інвестицій в аграрний сектор за допомогою IPO. Розгляд ідеї залучення аграрними підприємствами капіталу на фондових ринках. Аналіз сучасного стану інвестиційного ринку в аграрному секторі України. Вимоги Варшавської фондової біржі до лістингу. Можливості виходу українських аграрних підприємств. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже. Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны. Перспективи залучення довгострокових інвестицій в аграрний сектор за допомогою IPO. У статті розглянуто ідею залучення аграрними підприємствами капіталу на фондових ринках. Проаналізовано сучасний стан інвестиційного ринку в аграрному секторі України. Визначено переваги використання IPO. Досліджено вимоги Варшавської фондової біржі до лістингу. Визначено можливості виходу українських аграрних підприємств на WSE. Сформовано етапи проведення IPO вітчизняними аграрними підприємствами. Ключові слова: фінансові ресурси, інвестиції, IPO, акції, фондова біржа. аграрний капітал фондовий. В статье рассмотрена идея привлечения аграрными предприятиями капитала на фондовых рынках. Проанализировано современное состояние инвестиционного рынка в аграрном секторе Украины. Определены преимущества использования IPO. Исследованы требования Варшавской фондовой биржи к листингу. Определены возможности выхода украинских аграрных предприятий на WSE. Сформированы этапы проведения IPO отечественными аграрными предприятиями. The article considers the idea of involving the agricultural enterprises of the capital in the stock markets. Analyzes the current state of the investment market in the agricultural sector of Ukraine. Advantages of the use of IPO. Researched the requirements of the Warsaw stock exchange in the listing. Identified opportunities of Ukrainian agricultural companies on the WSE. The steps of carrying out IPO of domestic agricultural enterprises. Постановка проблеми. Проблема залучення фінансових ресурсів для агарних підприємства завжди була актуальною. Проте сучасні реалії та досвід розвинених країн суттєво розширюють можливості залучення капіталу. Зокрема, мова йде про мобілізацію фінансових ресурсів на фінансових ринках. Сьогодні міжнародні фондові ринки недостатньо використовуються українськими компаніями для залучення додаткових інвестицій, але, враховуючи зацікавленість з боку інвесторів, зокрема польських, аграрним сектором України тема дослідження є актуальною. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сьогодні питанням залучення фінансових ресурсів на фондових ринків приділяється чимало уваги. Це свідчить про те, що механізм IPO турбує не лише західних, а й вітчизняних вчених. Зокрема, дослідженнями в цій галузі займаються. Тарасенко,. Дорошенко, О. Дорошенко,. Шелехов, М. Стефанишин, О. Юркевич. Зважаючи на велику кількість наукових праць з цієї проблематики, додаткового ґрунтовного дослідження потребують питання аграрних підприємств та визначення перспектив та можливостей їх виходу на міжнародні фондові біржі. Метою статті є аналіз сучасних умов залучення додаткових фінансових ресурсів аграрними підприємствами та визначення можливостей їх виходу на Варшавську фондову біржу. Виклад основного матеріалу дослідження. Незважаючи на те, що близько 20% ВВП за 2015 р. припадає на аграрний сектор, сьогодення агропромислових підприємств не таке райдужне. Пошук додаткових джерел фінансування, залучення інвесторів, скасування спецрежиму ПДВ - це не повний перелік проблемних питань, які вирішуються сільськогосподарськими підприємствами. І якщо з Податковим кодексом України сперечатись важко, то пошук інвесторів та залучення додаткових фінансових ресурсів - це саме те питання, якому можна приділити значно більше уваги. На думку О. Гудзь, формування фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств пов'язане з такими основними етапами їх функціонування, як: — розміщення операційної діяльності та здійснення форм її диверсифікації; — формування фінансових ресурсів для здійснення інвестиційної діяльності [1]. Класично прийнято поділяти фінансові ресурси підприємств на власні, позичені та залучені (див. рис. 1). Такої думки дотримуються. Шило,. Іл'їна,. Доровська,. Барабанова. Специфіка підприємств аграрної галузі полягає в тому, що ця сфера фінансується виключно із власних фінансових ресурсів, тому в структурі джерел формування активів підприємств, як правило, використовуються залучені кошти кредиторської заборгованості та довго- і короткострокові кредитні ресурси банків. Проте на сьогодні доцільно розглядати ще одну групу - "фінансові ресурси мобілізовані на фінансових ринках", куди відносяться надходження коштів від емісії цінних паперів. Залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій є особливо привабливим для сільськогосподарських підприємств, на жаль, самі сільськогосподарські підприємства як об'єкти інвестування не на стільки привабливі. Аналізуючи аграрний сектор України, Інститут стратегічних досліджень виявив низку бар'єрів, що перешкоджають повноцінному залученню інвестицій у сільському господарстві, серед яких: — відсутність ефективної та доступної інфраструктури аграрних ринків та системи маркетингу; — вразливість поточної моделі функціонування бізнесу великих агрохолдингів, зокрема, залежність від зміни зовнішньої кон'юнктури, необхідність обслуговування боргів (зовнішні запозичення) та відсутність права власності на землю [3]. Враховуючи значну девальвацію гривні, ще одним фактором зниження прямих інвестицій є різниця курсу валюти. Зазначені фактори і складна політична та економічна ситуація 2014--2015 рр. зумовили скорочення прямих іноземних інвестицій у сільське господарство. Так, згідно з даними Українського клубу аграрного бізнесу, найбільшим зовнішнім інвестором вітчизняного сільського господарства традиційно є Кіпр із 224,2 млн дол. США. Обсяг інвестицій протягом 2014 р. скоротився на 40%. Також суттєво скоротили свої частки США, які вивели 18,7 млн дол. США (--49%) та Віргінські острови - 13,3 млн дол. США (--41%). Незважаючи на це, інтерес до України проявили: Зниження обсягів прямих іноземних інвестицій в АПК спостерігалося з кінця 2013 р. до другого кварталу 2015 р. Проте починаючи з третього кварталу 2015 р. іноземні інвестори припинили виводити кошти з України. Також необхідно зазначити зменшення видатків держбюджету України на розвиток аграрного сектора протягом 2013--2015 рр. (див. рис. 2). Рис. 2. Видатки держбюджету України на розвиток аграрного сектора 2013--2015 рр. Джерело: [2] Одним із наслідків фінансової кризи 2007-- 2008 рр. - стрімке погіршення фінансового стану сільськогосподарських підприємств, особливо це стосується дрібних господарств. Протягом останніх років відбувається формування великих агрохолдингів, що можуть протистояти коливанням економіки за допомогою консолідації земель сільськогосподарського призначення та активів, можливості використання новітніх технологій у виробництві та управління підприємством, доступу до ринків капіталів та можливості реалізовувати власну продукцію не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. Саме такі підприємства можуть скористатись можливістю залучити додаткові фінансові ресурси через механізм емісії цінних паперів, зокрема, акцій та облігацій. Зазначимо, що випуск облігацій можуть собі дозволити великі компанії, які мають певну репутацію на ринку, що стосується молодих підприємств, то для них традиційне облігаційне залучення фактично неможливе. — залучення довгострокових фінансових ресурсів, які не потрібно повертати; — можливість залучення інвестицій в майбутньому на більш вигідних умовах; — поліпшення процесу диверсифікації шляхом купівлі-продажу підприємств, їх злиття, поглинання чи приєднання; — безкоштовна реклама компанії внаслідок її постійного згадування в оглядах ринку та аналітичних дослідженнях. Українські аграрні підприємства, обираючи для себе ІРО, переважно орієнтуються на умови, що пропонують Варшавська та Віденська фондові біржі. Найвигіднішим є продаж цінних паперів на Лондонській фондовій біржі LSE, проте її послуги коштують дуже дорого. Більш лояльними є умови на альтернативній торговій площадці Лондонської біржі АІМ. На Варшавській фондовій біржі українські аграрії в межах ІРО можуть залучити від десятки до декількох сотень мільйонів злотих, що підтверджується досвідом українських компаній, вже працюючих на польському ринку. Кількість компаній на Варшавській фондовій біржі на основному та паралельному ринках зображено в табл. 1. Кількість компаній та капіталізації на Варшавській фондовій біржі згідно зі статистичними даними. Аграрні відносини та їх еволюція в Україні. Поняття і особливості аграрних відносин, їх місце в системі політичної економіки. Аналіз стану аграрних відносин в Україні, еволюція власності в аграрному секторі виробництва в умовах переходу до ринкової економіки. Проблеми та перспективи АПК в Україні. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже. Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны. Аграрні відносини на сьогоднішньому етапі розвитку економіки, розглядаються, як одні з визначальних і домінуючих в агропромисловому комплексі. Вони представляють собою всю сукупність виробничих, соціальних відносин між структурними формами в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання продовольства, що визначається характером землеволодіння і землекористування. Аграрні відносини, як в попередні роки, так і в даний момент, знаходяться на такому рівні, на якому вони б мали бути. На відповідний рівень сучасні аграрні віносини здатні підняти лише наукові розробки теорії аграрних відносин. Проте ці розробки будуть лише тоді чогось варті, коли вони будуть перевірені практикою, дадуть чітку орієнтацію та матимуть чітку базу для зваженої державної політики. Спираючись на здобутки аграрної науки останніх років, з урахуванням власного історичного досвіду та зарубіжної практики на даному етапі, першочергово потрібно зміцнювати політичні основи агропромислового комплексу, насамперед сільського господарства. Адже саме життя вимагає визначення напрямів дій, реалізація яких могла б привести до позитивних змін, забезпечити комплексний підхід до забезпечення росту сільськогосподарського виробництва, та продовольчої бази держави. Зусилля держави мають концентруватися на сприянні розвитку і зростанні обсягів аграрного виробництва, перетворенню агропромислового комплексу у високоефективний, експортно-промисловий сектор економіки. У своїй курсовій роботі, я намагалася розкрити суть та місце аграрних відносин у системі економічних відносин і тим самим показати важливість нормального функціонування аграрних відносин в агропромисловому комплексі. Проте не тільки нормальне функціонування аграрних відносин є одним із основних завдань на сьогоднішньому етапі. Варто також приділити увагу вдосконаленню функціонування аграрних відносин. В аграрних відносинах, як і у всіх відносинах, які існують в суспільстві є певні особливості. А так, як в нашій економіці відбувається перехід до ринкових відносин, то, відповідно, і аграрні відносини в умовах переходу до ринкової економіки мають свої особливості, які певним чином впливають на розвиток і функціонування останніх. На сьогоднішньому етапі реформування аграрного сектору України велике значення має і економічна сторона аграрних реформ. Адже багато процесів у реформуванні АПК відбуваються на економічному підґрунті. Це особливо проявляється в останні роки, коли значно більше стало реформованих господарств і відповідно більше стало продукції, яку ці господарства виробляють. Я у своїй курсовій роботі намагалась, наскільки це можливо, розкрити викладені проблеми аграрних відносин і перспектив розвитку АПК. Для написання своєї курсової роботи я намагалась використати самі останні статті відомих вчених, економістів. Зокрема такі статті, як : „Аграрні відносини в системі економічної реформи ” автор Юрчишин.В. ; „Аграрні відносини: соціально-економічна суть і місце в системі суспільних відносин” автор Баланюк І.Ф Крім цих статей були використанні статті І.С. Плюща, які безпосередньо стосуються аграрних відносин. Крім статей я намагався використовувати найважливіші данні про стан в аграрному секторі. Аграрні відносини є особливою системою економічних відносин, що складаються в суспільстві щодо земельної власності, землеволодіння і землекористання в сільському господарстві, а також з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції. їхня специфіка визначається тим, що головним та невідтвореним засобом виробництва агрокультури є земля. Розподіл землі між класами і соціальними групами в різних економічних системах визначає характер аграрних відносин, що складаються в них, породжуючи часом гострі протиріччя в суспільстві. Вирішення протиріч здійснюється в ході еволюційного розвитку аграрних відносин, удосконалювання землеволодіння та землекористування, знарядь праці, що застосовуються в сільському господарстві, поглиблення суспільного поділу праці, агропромислової інтеграції. Одним із засобів, що революціонізують розвиток аграрних відносин, є аграрні реформи, які перетворюють систему власності, землеволодіння і землекористування, організаційні форми господарювання на селі. Вони мають ґрунтуватися на створенні таких умов, за яких би безпосередній виробник був би хазяїном на землі, вільно вибираючи виробничий напрям для свого господарства, розпоряджався зробленим продуктом та доходом. Ці принципи сформульовані століття тому. І в тих країнах, Де їх додержувалися, створено високоефективне аграрне виробництво, що забезпечує продуктами харчування не тільки населення своїх, а й інших держав. «Кожному слід надати волю обробляти на своєму полі такі добутки, які тільки підказують йому його інтереси, здібності, властивості ґрунту і які, на його думку, здатні давати можливо більшу кількість продуктів». Основний принцип - cвобода господарювання, сформульований понад два століття тому, не був зрозумілим і реалізованим в адміністративно-командній економічній моделі. Формальне усуспільнення землі, насильницька колективізація, яка була проведена на селі, призвели до створення таких форм господарювання, у яких відчуження селян від власності й управління досягло своєї межі, викликаючи егоїзм, байдужість і споживацький підхід до користування землею. Внаслідок цього сталася перманентна криза сільського господарства, нездатність його вирішити продовольчу проблему в суспільстві. Головне й найгостріше протиріччя, що склалося в аграрній сфері адміністративно-командної моделі, - це протиріччя між формальним усуспільненням та реальним розпорядженням землею державно-номенклатурною бюрократією. Формальне усуспільнення і реальне розпорядження землею державно-номенклатурної бюрократії проявляється у реальному поєднанні власності і володіння в особі єдиного суб'єкта - держави, від імені якої керує апарат чиновників. Аграрні реформи, які проводяться в країнах, що переходять від адміністративної до ринкової моделі, покликані створити необхідні умови для розв'язання такого протиріччя. Введення інституту приватної власності на землю, безперечно, розв'язує його, породжуючи водночас такий спектр нових суперечностей, які можуть стати джерелом глибоких соціальних потрясінь у суспільстві. Земля в більшості країн світу - об'єкт приватної власності та купівлі-продажу. Це породжує гострі соціальні колізії в суспільстві, і серед західних учених чимало супротивників приватної власності на землю. Зазначаючи дуже корисну для суспільства функцію приватної власності на продукти праці людини, включаючи засоби виробництва, вони в той же час вважають протиприродним приватну власність на землю, бо приватна власність на землю завдає шкоди суспільству, підриваючи його матеріальні та духовні підвалини. Тому одна з відповідей на запитання, чи має земля подібно до інших товарів стати об'єктом купівлі-продажу, може бути негативною. Суперечності між формальним усуспільненням і реальним розпорядженням землею можуть бути вирішені на іншій, ніж купівля-продаж землі, основі. Йдеться про рух протиріччя через відому тріаду власницьких повноважень, насамперед, володіння. Протиріччя, що складаються щодо землі за умов державної власності на неї, розв'язуються не шляхом поєднання власності та володіння в особі одного суб'єкта - держави, а в його відокремленні одне від одного. При державній власності на землю володіння, що здійснює безпосередній виробник в особі підприємства чи індивідуального фермерського господарства, має бути не формальним, а реальним, при якому власник реалізує своє право власності на зроблений продукт і прибуток (за винятком податку і ренти). Такий поділ власності та володіння реалізується закріпленням землі навічно з правом спадщини, оренди землі, розвитком колективно-пайової власності. Разом з тим необхідна і можлива передача землі в приватну власність трудового селянського господарства. У цьому випадку власність на зроблений продукт і дохід одержує свою матеріальну основу. Між тим принципової різниці між довічним наслідуваним володінням та власністю на землю селянського господарства немає. І насамперед через те, що власність і володіння реалізуються не у вакуумі суспільних відносин, а в системі державного регулювання. За таких умов діяльність власника та володаря опосередковується не тільки базисними, а й надбудованими відносинами, що ставлять у певні організаційні рамки безпосередніх виробників. Навіть у країнах, де традиції приватної власності налічують століття, фермер дуже обмежений у своїй діяльності правовими законами. Так, без фахової освіти заборонено, наприклад, займатися фермерством. Власник земельної ділянки зобов'язаний дотримуватися точного чергування культур, забезпечувати певний рівень екологічної безпеки, зв'язаний квотою виробництва продукції та ін. Розв'язання протиріччя, пов'язаного з власністю на землю, може здійснюватися у різних напрямах, найважливіші з яких: розмежування власності і володіння між державою та колективними підприємствами; довічне наслідування володіння землею суб'єктом господарювання; введення інституту приватної власності на землю трудового селянського господарства і т. ін. Це не альтернативні, а взаємодоповнюючі суспільні форми. Різноманітність форм власності і господарювання створює конкурентне ринкове середовище, у якому тільки й можливе ефективне функціонування суб'єктів ринкової економіки. Колективна форма господарювання в аграрному секторі має значний потенціал. Майбутнє не за дрібними, а за середніми і великими колективними підприємствами, звільненими від тиску адміністративного апарата. Такою є світова тенденція. У США дрібних ферм, обсяг продажу яких становить 5 тис. дол. США на рік, - 34% від загальної кількості всіх господарств. Виробляють вони 3,2% сільськогосподарської продукції. Загалом збитки ферм складають 700 млн. дол. США, тобто 1 тис. дол. США на кожну ферму. Лише дотації держави дають змогу їхнім власникам «триматися на плаву». Але якщо ферма здатна продавати продуктів хоча б на 10 тис. дол. США на рік, вона вже стає рентабельною. Найбільші ж господарства, що продають товарів на 500 тис. дол. США на рік (їх у США 1,4%), виробляють 32% усієї сільськогосподарської продукції, приносячи своїм власникам 21,6 млрд. дол. США чистого прибутку. Підкреслюючи потужність потенціалу колективної форми, слід відрізняти її від колгоспно-радгоспної, де колективістські засади так і не були реалізовані. Так звані неподільні фонди в колгоспах споконвічно деформували основні риси кооперативної власності, стали чинником розриву зв'язку між працею і власністю, призвели до відчуження селянства і від праці, і від власності. Колгоспи та радгоспи стали одержавленою, формально усуспільненою формою, що є ознакою «фальшивого соціалізму». Тим часом справді колективною є часткова (пайова) форма, коли власність індивідуалізована відповідно до ступеня трудової участі селянина і яка може бути затребувана при виході з господарства. У більшості країн світу найбільш поширені форми в аграрному секторі - сімейні форми господарства. Відроджуються вони в Україні та в інших країнах Співдружності Незалежних Держав. Проте така констатація не звільняє від необхідності відповісти на запитання, чи існує об'єктивна економічна, організаційна, технічна основа відродження сімейного господарства в Україні. Відповідь необхідна і пов'язана з тим, що песимістичні прогнози щодо перспектив такої форми поки не підтверджуються світовим досвідом, хоча роль і значення їх у різних країнах неоднозначні та суперечливі. Наприкінці XIX ст. панувала загальна впевненість у тому, що сільське господарство стоїть на порозі стрімкої індустріалізації, на зразок тієї, що мала місце в інших галузях. Вісімдесят років по тому з подивом виявили, що ситуація усе ще не змінилася, хоча нині вона не тотожна до колишньої, бо питома вага фермерів і сільськогосподарських робітників у загальній кількості працездатного населення зменшилася з 80 до 5%. Проте розходження, якими б важливими вони не були, не зачіпають суті. Сільське господарство залишається галуззю сімейних ферм. Безперечно, має бути якась об'єктивна основа, що, незважаючи на появу принципово нових видів технологій і засобів праці дає можливість сімейній фермі не тільки зберігати життєздатність, а й до певної міри залишатися важливим елементом агробізнесу. Такою об'єктивною основою виступає саме сільськогосподарське виробництво, його специфіка, особливості, що відрізняють землеробство від інших сфер суспільного виробництва. Головне тут у тому, що агрикультура має справу з живим об'єктом, живою природою, живими організмами, що перетворюють живу речовину, природну енергію на продукти життєдіяльності людини. На відміну від промисловості пріоритетними в аграрному виробництві є біологічні засоби праці. Родючість ґрунтів, худоба, насіння, корми - усе це виробляється не за межами, а усередині самого сільського господарства. Розбіжність часу виробництва з робочим періодом, залежність від природних умов зумовлюють сезонність виробництва. Усе разом диктує своєрідність технологій, специфічні вимоги до індустріальних засобів праці, організації виробництва, до якості робочої сили. Оскільки в аграрній сфері спеціалізація не досягає такої глибини, як в індустріальних галузях, працівник мусить мати кращий рівень професійної підготовки, вміти виконувати операції по всьому технологічному циклу. У рільництві, наприклад, тільки укрупнені технологічні операції припускають оранку, передпосівну обробку, посів, догляд за рослинами, збирання. Кожна з них характеризується численними особливостями, до яких вносять свої корективи мінливі погодні умови. Тому праця селянина далека від шаблону, раз і назавжди затвердженого порядку технологічних операцій та організаційних форм. Важко знайти сферу виробництва, що так би потребувала творчої праці, як сільське господарство. Усе це визначає і закономірності управління виробничим процесом, що виключають директивний характер. Зміна природних умов буквально за лічені години потребує оперативних рішень і дій з боку працівників конкретного господарства. На відміну від індустріальних галузей, де завдяки одиничному поділу праці має значення проміжний результат, у сільському господарстві виробничий ефект завжди втілюється в кінцевому продукті. Тому у виробничому процесі немає тієї знеособленості, що характерна для промисловості. Всі особливості сільськогосподарського виробництва неминуче вносять свої корективи в поняття концентрації агропромислового виробництва, зумовлюючи природну основу трудового селянського господарства. Проте, коли йдеться про збереження об'єктивної основи стійкості селянського господарства як однієї з альтернативних суспільних форм, то, крім біотехнічних, природних та економічних чинників, слід зазначити й соціально-моральний, котрий Б. Вашингтон виразив ємною формулою: «Жодна нація не досягне процвітання, доки вона не усвідомить, що орати поле -- настільки ж гідна справа, як і писати поему». Які ж перспективи відродження селянського господарства є нині в Україні? Чи може така форма стати домінуючою в агропромисловому виробництві найближчі десять-п'ятнадцять років, з чим пов'язують деякі суспільствознавці відродження села, чи ця форма не має широких перспектив» і буде залишатися лише додатковим до колективного, а не основним укладом на селі?

Правильним уявляється необхідність селянського трудового господарства як однієї із суспільних форм аграрного виробництва. Причин, через які неможливо відродити селянське господарство як основну форму агропромислового виробництва в країні, багато. Насамперед - соціальний експеримент, що проводився на селі багато десятиліть поспіль, витравив у людей ті якості, що були притаманні селянину-хазяїну. Змінилися покоління. А найголовніше - цілком зруйнований селянський лад, де століттями, подібно до формування гумусу, створювався життєдайний, родючий шар селянина-трудівника, що знав і любив землю, що умів на ній хазяйнувати, де відтворювалася та моральна атмосфера, духовний мікроклімат, у якому формувався майбутній селянин, одержуючи в родині навички хазяїна, та вміння взаємодіяти з живою природою. Знеособленість та відчуження праці, навіть у благополучних з економічної точки зору господарствах, докорінно змінили атмосферу, у якій реалізується трудова активність працівників колгоспів і радгоспів. Багато хто з них чітко уявляє, що праця в селянському господарстві напруженіша й інтенсивніша. Одноособовий селянин мусить покладатися лише на себе, свою родину, уміти ризикувати. Благополуччя родини залежить не тільки від ступеня трудового зусилля в господарстві, а й від кліматичних умов. Несприятливий рік, навіть при ретельно розробленій системі страхування і кредитування селянського господарства, загрожує економічним розоренням. Фермерське господарство розвинених країн випробує на собі вплив двох головних чинників: по-перше, цінової нееластичності сільськогосподарської продукції; по-друге, відставання попиту від пропозиції. Цінова нееластичність - коефіцієнт еластичності 0,2-0,25 означає, що ціна сільськогосподарських продуктів мала б понизитися на 40-50% для того, щоб споживачі збільшували свої закупівлі усього на 10%. Нееластичний попит і за прибутком. При зростанні доходів на 10% споживання сільськогосподарських продуктів збільшиться на рівні 2%. На деякі сільськогосподарські продукти (сало, наприклад) уже кілька років попит знижується. Якщо говорити про США, то тільки-но країни колишнього Союзу припинять закупівлю американського зерна, тамтешній фермер без активної державної підтримки просто не виживе. У країнах загального ринку в такій сфері застосовуються дотаційні коефіцієнти на ті товари, що використовують фермери: добрива, наукові послуги, техніка і т. ін. Держава свідомо здійснює політику дотацій з метою досягнення соціальної стабільності. 1.2 М ісц е аграрних відносин в системі економічни х відносин. У становленні, розвитку та ефективному функціонуванні всіх без винятку економічних систем і країн одне з визначальних місць займає аграрний сектор. Незалежно від обсягів виробництва у ньому, його частки у внутрішньому валовому продукті він являє собою ту серцевину, навколо або з безпосередньою участю якої вирішується переважна більшість соціально-економічних проблем країни. При добрій розвину тості аграрної сфери вона збагачує країну економічно, зміцнює її у військово-оборонному і політичному відношеннях, набуває значення одного із найважливіших чинників формування досить високого життєвого рівня громадян. І, навпаки, недостатній розвиток цього сектора обмежує можливість країни ставати багатшою або робить її бідною у всіх відношеннях. Крім того, від розвитку аграрного сектора, залежить суспільно-політичне становище безпосередньо, навколо або й в країні в цілому, а при великих складнощах з його розвитком стає однією з найважливіших передумов ускладнення політичної ситуації. Це особливо проявляється в країнах, де аграрний сектор посідає важливе місце в економіці країни. З цих причин аграрні відносини, рівень їх розвитку і соціально-економічної віддачі у всі часи посідали і будуть посідати одне із найбільших або й найбільше місце серед пріоритетів, які в кожній країні доводиться вирішувати постійно і, як правило, з наростаючими зусиллями. У найбільш загальному розумінні це зумовлюється двома групами причин. По-перше, як відомо, в аграрному секторі формується переважна частина (понад 90%) світових продовольчих ресурсів. По-друге він ґрунтується на найважливішому засобі виробництва у сільському господарстві - землі, боротьба за володіння якою, за права бути її господарем, відбувалася постійно в різних формах. Тому земельні, а отже і аграрні проблеми, та відповідні їм відносини завжди є не тільки соціально-економічними, а й політичними. Тим більше коли їх доводиться вирішувати на крутих поворотах суспільно-економічного розвитку, як це має місце в сучасній Україні, і формувати принципово нові нетрадиційні для неї аграрні відносини, не маючи для цього науково-методологічної та прикладної бази. Справа ускладнюється тим, що в Україні ще не відпрацьована теорія аграрних відносин, яка б давала чітку відповідь на питання про її сучасну суть, особливості розвитку та практичного здійснення соціально-економічних відносин на сучасному і на найближчому етапах розвитку сільського господарства. Поки що переважає ситуація, за якої замість того, щоб по можливості йти попереду практики, теорія розвитку аграрних відносин відстає від темпів соціально-економічних змін на селі, характеру і особливостей їх розвитку.Це стає обмежуючим чинником прискорення, поглиблення і підвищення розвитку ефективності аграрних відносин. Об'єктивна дійсність формує ситуацію за якої аграрні відносини посідають особливе місце в системі інших суспільних відносин, в яких вони покликані виконувати ряд важливих функцій. Найважливішою з них є функція продовольчого забезпечення. Вона ґрунтується на загальноприйнятому розумінні визначального місця продуктів харчування в становленні людини і людства в цілому, без яких вони не могли бути замінені чим несуть іншим, що забезпечувало життєдіяльність людини, як щодо підтримання власного існування, так і виробництва у всіх без винятку сферах діяльності і галузях. Тобто аграрні відносини є тим осередком, навколо якого тією чи іншою мірою, безпосередньо чи опосередковано формуються, забезпечуються, підтримуються виробничі відносини в усіх їх проявах. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід, щонайменше недооцінка цього вихідного положення рано чи пізно призводить до формування великої соціально-економічної і психологічної напруги, яка, якщо не вживати своєчасних дійових заходів щодо її подолання, може зумовити великі не тільки економічні, а й політичні ускладнення або й втрати. Тому аграрні відносини займають не просто важливе, а одне із визначальних місць у системі суспільно-економічних і економічних відносин. Недосконалість, недостатня відпрацьованість та ефективність функціонування аграрних відносин є обмежуючим чинником їх розвитку. Більше того, їх недосконалість в багатьох випадках не просто зумовлює занепад цілих галузей (насамперед по виробництву матеріально-технічних ресурсів для сільського господарства), а й може спричинити надмірну обмеженість в їх потрібності, як це має місце зараз з деякими переробними галузями. Неперевершеною за значенням є також соціально-відтворювальна функція аграрних відносин, яка справляє багатофакторний безпосередній і опосередкований вплив на систему відтворювальних процесів у суспільстві взагалі [12,.41-42]. На селі зокрема, на формування, та оздоровлення демографічної ситуації. Незважаючи на те, що народжуваність дітей, темпи приросту населення, вік людей, розвиток демографічних процесів, значною мірою залежать від рівня розвитку медицини, демографічна ситуація у кожному конкретному випадку найбільшою мірою формується під впливом рівня харчування людей, його досконалості, повноти і збалансованості. Це зокрема підтверджується значними скороченнями віку громадян України, яке склалося під впливом погіршення в останні роки харчування їх переважної частини. Справа набагато ускладнюється, оскільки недостатнє харчування становить під загрозу не тільки фізичний, а й розумовий розвиток дітей. „Недоїдання може мати ряд наслідків, які є особливо небезпечними для порушень у функціонуванні імунної системи і може вплинуть на розумовий розвиток дитини”. Наведені та інші обставини зумовлюють об'єктивну виправданість виділення соціально-відтворюваної (демографічної) функції аграрних відносин і вказують на невідкладну необхідність виведення їх на якісно вищий рівень. Функції аграрних відносин продовольчого забезпечення і соціально-відтворювальна через сільське господарство формують визначальне місце аграрних відносин у соціально-виробничій системі життєзабезпечення людей. Йдеться не про протиставлення аграрних відносин усім іншим формам суспільних відносин, не про спробу поставити їх над усіма іншими відносинами, а лише про те, що аграрні відносини мають розглядатися як серцевина, навколо якої повинне формуватися і втілюватися в практику все те, що покликане забезпечити всі життєві потреби окремих громадян, їх сукупностей, держави. Сучасні, не тільки продовольчі, а й інші складнощі, які переживає Україна на сучасному етапі, великою мірою, а по деяких аспектах повністю зумовлені недооцінкою саме визначальної ролі і місця аграрних відносин у системі інших відносин. Явище це зумовлене ситуацією, за якої до цього часу не вдалося вивести аграрні відносини на рівень, який відповідав би потенційним можливостямі потребам сучасного розвитку України [8,. 17-18].Крім вищезазначених функцій, в аграрних відносинах реалізуються також інші. Одна з них - збереження і підтримка способу життя, притаманного українському селянству. Як відомо, проживання в селі і робота в сільському господарстві - це не просто функціонування селянства, а спосіб їх життя з усіма його особливостями, складнощами і проблемами. За обставин, що склалися в останні роки в сільськогосподарській галузі, дуже багато з історично зумовленого способу життя українських селян втрачено або підірвано, що поглиблює сучасні складнощі. Однак при цьому не втрачений потяг до землі, а навпаки, як свідчить досвід останніх років, відроджується їх тяготіння до власної, приватної землі. Ситуація не змінюється при зміні організаційних способі її використання, за яких поряд з безпосереднім, власним господарюванням на землі широкого розвитку набувають різні форми земельно - орендних відносин. Навпаки, урізноманітнення форм реалізації прав на приватні земельні ділянки набуває значення одного з найважливіших чинників відродження найкращих історично зумовлених рис українського селянств, які в свою чергу забезпечать відродження сільського господарства. Засобом узгодження економічних інтересів суб'єктів, господарюючих на землі, як свідчить досвід, є система науково обґрунтованих рентних відносин та адекватного цінового механізму, яка ґрунтується на праві земельного власника продавати землю, давати її в оренду тощо. В Україні ці атрибути ринкової економіки відсутні а отже, немає реального власника землі. Він існує лише формально. Земельна власність економічно реалізується у земельній ренті, розміри якої визначаються договором між землевласником і орендарем, де враховуються такі фактори, як родючість земельних ділянок, переданих в оренду, їх місцезнаходження відносно ринку збуту, вирощена на цих ділянках продукція, а також ринкова ціна землі та форма позичкового процента. Адже земельна рента є процентом на той капітал, який заплатив землевласник за землю або міг би отримати за її продаж. Таким чином, на перший план формування реального приватного власника на землю висувається проблема визначення ринкової вартості землі, перетворення її в об'єкт купівлі - продажу, тобто товар. Купівля - продаж землі, її обіг у товарній формі є наслідком розвитку капіталістичного способу виробництва, до яких, як відомо, належить і земля. Але ж земля не має вартості, тобто не є продуктом праці, а тому і не є товаром. Однак для перетворення будь - якої речі в об'єкт купівлі - продажу, тобто товар, непотрібно нічого іншого, як здатності стати об'єктом монополії і відчуження. Приватна власність на землю одних передбачає відсутність власності на землю у других, що означає монополію і відчуження. У результаті продажу землі, особливо тих ділянок, які нині не обробляють через відсутність у їх власників матеріально - технічних і фінансових резервів, нічого не відчужується від її речового складу, а тільки збільшується кількість земель як засобу виробництва. При продажу землі, яка уже слугує засобом виробництва, збільшується земля - капітал, не збільшуючи і не зменшуючи матеріальний склад або просторовий її вимір. Земля як матерія - вічна, а як капітал не більш вічна, ніж будь - який інший капітал, продуктивне використання якого приносить доход його власнику, зокрема земля - капітал - доход у вигляді ренти. Для землевласника рента є процентом на той капітал, який він заплатив за землю, землевласник продає тільки ренту, тобто монопольне право отримувати доход із землі у вигляді ренти. У країнах з розвинутою економікою земельна рента знаходить вираз у певній сумі коштів, яку землевласник отримує від передачі в оренду певної ділянки землі. В Україні власники земельних паїв, переданих в оренду, отримують у вигляді земельної ренти певну кількість продукції в розмірі 1% від вартості валової продукції, зібраної з орендованих ділянок. Розрахунки свідчать, що отримує наш власник земельного паю у вигляді земельної ренти мізерну частину того, щ він міг би отримувати за наявності ринку землі та її реальної ринкової ціни. За таких умов сформувалося б дійсно господарське ставлення до земельної власності, бажання її примножувати та ефективно використовувати. В усіх країнах Заходу земельна власність вважається особливо почесною формою власності, а купівля земельної власності - найнадійнішим способом вкладення капіталу[17,. 27-28]. Відносини земельної власності є основним елементом аграрних відносин. Останні - це відносини між людьми, господарствами, членами суспільства, з одного боку, і державою - з другого, з приводу привласнення засобів виробництва у безпосередньому виробництві, розподілі, обміну і використання доходів с/г підприємств. Складовою частиною аграрних відносин є рентні відносини. Земельні відносини у всіх країнах світу пройшли тривалий шлях розвитку, й у кожній країні були свої особливості в цьому процесі. В Англії капіталістична власність на землю виникла у результаті вигнання селян із своїх земель і огородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині, колишній Російській імперії та ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово перетворилися на капіталістичні господарства. Земельні реформи 1848 і 1861 років у цих країнах, ліквідувавши феодальну, кріпосницьку систему, зумовили виникнення великої кількості дрібних селянських господарств. У всіх зарубіжних країнах великого розвитку набула оренда землі у землевласників селянами-фермерами і капіталістами-підприємцями. Оренда - це тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину. Оренда землі найбільшого розвитку набула у ряді розвинутих країн Заходу. Досить поширеною є сімейна оренда. Це така форма оренди, коли глава сім'ї - власник земельної ділянки передає в оренду землю одному з з членів своєї сім'ї [10,. 8-9]. З усіх видів с/г підприємств найпоширенішими у розвинених країнах Заходу є сімейні ферми, що, як правило, ведуть виробництво власними силами або ж використовують частково найману робочу силу для виконання сезонних робіт. Розглянемо наявність фермерських господарств станом на 1 січня 2009 року. Великі капіталістичні господарства використовують у господарській діяльності найману працю. Щоб вижити у конкурентній боротьбі з великими капіталістичними господарствами, дрібні фермери об'єднуються у с/г кооперативи. Фермери ведуть своє господарство самостійно, а кооперативи забезпечують їх обслуговуванням, постачанням матеріальних ресурсів, техніки, займаються переробкою, зберіганням і реалізацією продукції. У США на початку 90-х років налічувалося близько 5 тис. кооперативів, які переробляли і реалізовували майже 30% фермерської продукції, а їхня частка у забезпеченні ферм матеріально-технічними ресурсами становила понад 25%. У Швеції понад 100 тис. фермерських господарств, і майже всі вони є членами с/г кооперативів. У сферу їхньої діяльності включаються збирання, переробка та збут продукції рослинництва, кредитування, виробниче постачання й інші важливі для життєдіяльності ферм функції. Своєрідним шляхом відбувався розвиток сільського господарства у колишнього Союзі РСР. Замість селянських господарств у період насильницької колективізації були створені колгоспи і радгоспи. На нинішньому етапі розвитку суспільства стала очевидною недоцільність збереження колгоспно-радгоспної системи у попередній формі. Ця система з дня її утворення виявилася нежиттєздатною через головну притаманну їй ваду - відчуження виробника від землі, управління, та створеного ним продукту, перетворення селянина у наймита, не зацікавленого в ефективного використанні ресурсного потенціалу. Саме це стало головною причиною кризи аграрного сектору. Другою причиною стало те, що сільське господарство з перших днів встановлення радянської влади було донором для народного господарства. За його рахунок здійснювалась індустріалізація країни, формувався і розвивався ВПК. Третьою причиною такої кризи була низька оплата праці, особливо в колгоспах, яка не створювала необхідних стимулів до праці у громадському господарстві. Ще однією причиною кризи колгоспно-радгоспної системи було нічим не обмежене свавілля місцевого партійно-державного апарату, який здійснював «керівництво» колгоспами і радгоспами. Проявом цієї кризи є погіршення всіх економічних показників у продовольчому комплексі, насамперед рівня продуктивності праці. Об'єктивно оцінюючи стан сільського господарства країни, слід визнати, що воно знаходиться у кризовому становищі. Протягом останніх шести років обсяг валової продукції постійно скорочується. Порівняно з 1990 р. виробництво валової продукції галузі господарствами усіх категорій зменшилось на 13,2% у 2001 р., на 20,4% у 2002 р., на 19,2% у 2003 р., на 32,5% у 2004 р., на 34,9% у 2005 р., на 40,8% у 2006 р. Стан сільського господарства продовжував погіршуватись; обсяг валової продукції скоротився в порівнянні з 2005 р. на 9%, у тому числі продукції рослинництва - на 10%, тваринництва - на 8%. Скорочення обсягу виробництва відбувалося за рахунок господарств суспільного сектора і становило 15%. Фінансове становище підприємств галузі є вкрай незадовільним. За підсумками року збитковими виявилися 6,6 тисячі підприємств або 54% від їх загальної кількості. Під напливом імпортних харчових продуктів і споживчих товарів руйнується вітчизняний аграрний ринок, що потенційно має високу конкурентноспроможність. Поки що єдиним позитивним результатом аграрної реформи, що відбувається у напрямі реформування майнових відносин власності в колгоспах, роздержавлення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, приватизації переробних і агросервісних підприємств, є становлення багатоукладного господарства, в якому переважають малі форми підприємництва. У складних економічних умовах останні проявили себе як життєздатні форми господарювання на селі [16,. 22-25]. Пропонований спосіб організації передання в оренду земельних і майнових паїв без виділення їх у натурі може знайти широке застосування в процесі реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств у послідовно підприємницькі структури. Принципи конкуренції вимагають, щоб засновниками підприємницьких господарських структур, зокрема на селі, були найактивніші, найпідприємливіші люди, зокрема члени КСП, що реорганізуються. Кількість засновників тієї чи іншої господарської структури не повинна бути дуже великою. Пенсіонерам та іншим членам КСП, які не бажають займатися підприємницькою діяльністю і брати на себе відповідальність за ризики такої діяльності, краще першими здавати свої земельні та майнові паї в оренду в запропонований спосіб. Отже, в процесі реорганізації КСП можуть створюватися господарські структури двох видів: одні мають на меті здійснення підприємницької діяльності, інші - передання створеного підприємства в оренду. Процес створення підприємств з використанням оренди земельних паїв без виділення їх у натурі можна дещо спростити, порівняно з розглянутим вище, якщо до чинного законодавства внести певні зміни. Зокрема, якщо ввести право на виділення двом і більше членам КСП за їх згодою земельних паїв єдиною ділянкою (із збереженням при цьому права вилучення кожному з них земельного паю, який йому належить), без обов'язкового створення будь-якого підприємства, але з правом власників паїв передавати земельну ділянку, що їм належить, в оренду, не створюючи юридичної особи. Прийнято вважати, що на селі мале підприємництво існує у формі селянських (фермерських) господарств, кооперативів та малих підприємств, але до цього списку можуть бути включені також товарні особисті підсобні господарства населення. До товарного особистого підсобного господарства населення відноситься господарство, виробництво продукції в якому перевищує обсяги, необхідні для споживання в домашньому господарстві, і цей надлишок реалізується як товар різними каналами на ринку поза межами домашнього господарства. За ознаками товарне особисте підсобне господарство підпадає під це визначення, тому таке господарство можна вважати формою малого підприємництва, яка має широке розповсюдження на селі та є найбільш масовою. Високотоварні господарства населення можна вважати попередньою формою до формування фермерського господарства. У розвитку особистих господарств населення спостерігаються стійкі тенденції до зростання, збільшення кількості землевласників і землекористувачів, розширення розмірів земельних ділянок, збільшення поголів'я худоби, зростання виробництва валової аграрної продукції та її частки в загальному виробництві продукції сільського господарства [14,.53-54]. Розвиток високотоварних особистих підсобних господарств населення повинен базуватися на інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та вкладання в нього капіталу. Лише це є реальною основою переростання товарних особистих підсобних господарств селян у селянські (фермерські) господарства, які були б здатні забезпечити продовольчий достаток країни. У всіх господарських товариствах (підприємствах) трудові відносини відокремлені від відносин власності. Колектив співвласників (учасників) підприємства формується за своїми правовими нормами, трудовий коллектив - за своїми: на основі трудових угод. Взаємовідносини членів трудового колективу з підприємством при цьому чітко регламентуються, що дає можливість підтримувати на належному рівні технологічну і трудову дисципліну, домагатися високої продуктивності праці [15,с.28-29]. Реорганізація колгоспів і колективних сільськогосподарських підприємств у господарські товариства набула характеру однобічного процесу. В системі Мінсільгосппроду України до останнього часу створювався практично один вид господарських товариств - акціонерні товариства закритого типу. Товариства з обмеженою відповідальністю зустрічаються дуже рідко. Інші поки що взагалі не створювалися.За даними Мінсільгосппроду України на початок другого півріччя 2006 р. в системі цього міністерства налічувалося 519 акціонерних формувань з різними назвами: акціонерні товариства, акціонерні агроторгові об'єднання, акціонерні сільськогосподарські підприємства і акціонерні пайові колективні сільськогосподарські підприємства. Найбільше їх створено в Сумській, Одеській та Львівській областях. Таку однобічність у виборі видів господарських товариств можна пояснити двома причинами. По-перше, як уже зазначалося, це - те, що багато селян не знають про існування інших видів господарських товариств і тим більше не знають особливостей кожного виду цих товариств, їхніх позитивних і негативних рис. По-друге, це пояснюється несерйозним ставленням до формування проблеми господарських товариств тих, хто мав би вдумливіше підходити до цього процесу, пропонуючи створення в сільському господарстві акціонерних товариств, зокрема в процесі реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств. 2.2 Особливості аграрних відносин в умовах переходу до ринкової економіки. Аграрна сфера є складовою частиною народногосподарського комплексу і тому розвиток чи реформування цієї сфери має здійснюватися на основі певних економічних законів. В той же час сільське господарство має певні особливості, які визначають специфіку функціонування відносин цієї галузі. Особливо ці особливості аграрних відносин проявляються в сучасних умовах переходу до ринкової економіки. Основними особливостями аграрних відносин є наступні: 1) на відміну від галузей промисловості, для яких земля є всього лише загальною умовою для функціонування в сільському господарстві земля виступає головним об'єктом виробничих відносин і основним засобом виробництва; 2) збіг часу виробництва і робочого часу, що породжує сезонний характер виробництва; 3) кінцевим результатом в сільському господарстві є сума зусиль людини і природи; 4) складність і різноманітність економічних зв'язків, породжених входженням сільського господарства до агропромислового комплексу; Згідно із першою особливістю аграрних відносин в умовах переходу до ринкової економіки на відміну від галузей промисловості, для яки земля є всього лише загальною умовою для функціонування, в сільському господарстві земля є головним засобом виробництва Україна моє власний земельний потенціал. Проте у недалекому минулому державна монополія на землю суттєво обмежувала реалізацію великих земельних можливостей України. Через це поступово наростала необхідність проведення радикальної земельної реформи. Така реформа почала народжуватися у кінці 80-х років. Наше суспільства потребувало кардинальних змін в політичних та економічних відносинах. Другою вагомою особливістю аграрних відносин є збіг часу виробництва і робочого часу, що породжує сезонний характер виробництва. Сезонний характер виробництва, особливість, яка дуже суттєво впливає на характер аграрних відносин, щ зумовлена великим періодом часу між початком виробництва і його кінцевим результатом. Крім цього саме через сезонний характер виробництва більшість сільськогосподарської техніки використовують мільки в певний період часу. Весь інший час техніка стоїть без діла. Зараз більшість людей йдуть із села. Основними причинами такого явища є сезонність сільськогосподарського виробництва, недостатній рівень механізації виробничих процесів, відсутність необхідних санітарно - гігієнічних норм і умов на робочих місцях, слабка мережа дитячих дошкільних закладів, недостатній благоустрій сіл. Саме через сезонний характер виробництва сільське господарство всього світу змушене вдаватися до кредитів банків, щоб можна було нормально функціонувати на протязі періоду, протягом якого буде вирощуватись продукція [21,. 38]. Третьою особливістю аграрних відносин є та особливість, кінцевим результатом в сільському господарстві є сума зусиль людини і природи. Ця особливість існує тому, що сільському господарстві тісно переплітаються економічні і природні процеси відтворення. Тобто виробництво сільськогосподарської продукції відбувається за спільної і нерозривної участі праці людини і природних процесів. Розвиток сільського господарства саме по собі не відбувається. Він відбувається лише завдяки втручанню людини і природні процеси. Людина з давніх-давен намагалася своїми діями підкорити природні процеси, займатися землеробством, так як вона розуміла, що саме завдяки її гармонійної діяльності з природою, вона зможе вижити і продовжити свій рід. Тому ведення сільського господарства потребує знань про гармонійне життя з природою. Така проблема гармонійного життя з природою поставила зараз численні економічні проблеми, які важким тягарем нависли над природою. Тому ведення сільського господарства має бути по можливості екологічно чистим. Без господарського, науково обґрунтованого відношення до використання природних багатств неможливе розширене використання в сільському господарстві. Основними джерелами забруднення природного середовища, в першу чергу ґрунту, в процесі сільськогосподарського виробництва являються мінеральні добрива, залишки пестицидів, відходи великих тваринних комплексів, а також ерозія ґрунту. Для зниження негативного впливу на навколишнє середовище мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тваринних відходів рекомендується: на високому науково - теоретичному рівні використовувати раціональну технологію використання добрив; дотримуватися комплексу міроприємств по скороченню втрат добрив при транспортуванні, зберіганні, змішуванні і внесенні в ґрунт; застосовувати комплекс міроприємств по боротьбі з водною і вітровою ерозією ґрунту; суворо дотримуватись встановлених регламентів по використанню пестицидів і технології роботи з ними. Четвертою особливістю аграрних відносин є складність і різноманітність економічних зв'язків, породжених входженням сільського господарства до агропромислового комплексу. Сільське господарство, як галузь, розвивається не самостійно, а у зв'язку з іншими галузями. Успішний розвиток сільського господарства на сучасному етапі обумовлено комплексними народногосподарським підходом до вирішення економічних і соціальних проблем, корінними і якісними змінами продуктивних сил і виробничих відносин. Під впливом науково - технічного прогресу в виробництві продовольства і сільськогосподарської сировини відбуваються певні зрушення. В загальних затратах на продовольство частка сільського господарства незмінно знижується і підвищується кількість інших галузей народного господарства, які приймають участь в вирощуванні, переробці, зберіганні і доведенні цієї продукції до споживача, що обумовлює об'єктивний розвиток інтеграції промисловості і сільського господарства з промисловістю відбувається на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства, при наявності відповідної матеріально-технічної бази. Це знайшло відображення в формуванні агропромислового комплексу - складної виробничо-економічної системи взаємопов'язаних галузей, основною задачею яких являється надійне забезпечення країни продовольством і сільськогосподарською сировиною. Згідно п'ятої особливості в умовах переходу аграрних відносин до ринкової економіки відбулося відновлення функціонування рентних відносин на новому рівні. Вдосконалення механізмів оренди та підвищення ролі орендної плати стане вагомим кроком у вдосконаленні аграрних зокрема рентних відносин. Адже наявність стабільних і цивілізованих рентних відносин є не явищем, яке потрібне, воно вкрай необхідне сьогодні. Проте поки що 90% від всіх договорів оренди землі укладаються на термін до 5 років. У країнах Європи термін дії більшості таких угод значно довший, що створює господарям - орендарям сприятливі умови, можливості та перспективи діяльності і розвитку. Забезпечується це виключно економічними важелями. Розмір орендної плати в країнах Європи коливається в межах 20% від урожаю. На такий рівень поступово треба виходити і в Україні, де він поки що приблизно удвічі нижчий. Крім цього назріла необхідність у посиленні захисту прав орендарів з одночасним підвищенням їхньої відповідальності за використання землі [20,. 115-116]. Відповідно з удосконаленням функціонування рентних відносин, вдосконалюються і відносини власності, які є однією з особливостей (шоста), в умовах переходу аграрних відносин до ринкової економіки. Характеризуючи сьому особливість аграрних відносин слід наголосити, що в ході виконання Указу Президента України „Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від грудня 1999 р. № 1529199 структура недержавних сільськогосподарських підприємств зазнає істотних змін. Створення сучасних підприємницьких структур у сільському господарстві стратегічний напрям щодо удосконалення виробничих відносин і якісного оновлення засобів виробництва важливе місце займають майнові відносини. Проте не всі аспекти відносин власності на майно вирішені. Суть питання полягає в тому, що майно пайового фонду в більшості випадків фактично не відокремлене від загального майна, тобто не виділене в натурі та за напрямками використання - під погашення боргів, майно, що не підлягає розподілу на паї, майно соціальної сфери. Тобто майно, що використовується новоствореними сільськогосподарськими підприємствами, не має чіткого юридичного статусу. В інтересах власників паїв існує загальна потреба врегулювання питання майнових, що сприятиме припливу інвестицій у сільське господарство. У регулюванні майнових відносин зацікавленні дві сторони: пайовики, щоб отримати майно у власність і на законних підставах володіти, користуватися та розпоряджатися ним на власний розсуд; юридична особа - правонаступник КСП, щоб визначитися з правовим статусом майна, яке залишилось у користуванні підприємства, відокремити майно пайовиків від майна підприємств і правильно оформити використання майна пайовиків. Аграрні відносини піддані реформуванню економічної реформи і без її здійснення неможливий перехід до ринкових відносин [18,. 58-59]. Складний період переживає нині наша країна. Економіка всьго народного господарства, у тому числі і його складова частина АПК, перебувають у кризовому стані. Велика відповідальність лежить на корпусі економістів країни, які повинні здійснювати реформування існуючого економічного механізму в напрямі ринкових відносин. При цьому з об'єктивних причин самим економістам у ході реформ слід переозброюватися, тому що в ринковій економіці існує свій апарат, відмінний від апарату періоду адміністративно-командної системи управління. Потрібно оволодіти й користуватися теорією попиту і пропозиції, граничної корисності, концепцією ціни виробництва, законами конкуренції, маркетингу, інфляції, біржової торгівлі, процесами хеджування, опціонів, спекуляції, кривими Філіпса і Лафера, поєднання вільного ринку та елементів державного регулювання і т Залучення інвестицій в аграрний сектор економіки. Дослідження ситуації щодо сучасних проблем залучення інвестицій в сільське господарство України. Визначення та узагальнення ключових проблем залучення інвестицій в аграрний сектор економіки. Аналіз та характеристика основних чинники, що їх зумовлюють. Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже. Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны. У статті проаналізовано ситуацію щодо проблем залучення інвестицій в сільське господарство України, виявлено та узагальнено ключові проблеми залучення інвестицій в аграрний сектор економіки та охарактеризовані основні чинники, що їх зумовлюють. Ключові слова: інвестиції, інвестиційна діяльність, аграрний сектор економіки, аграрні підприємства. The article analyze d the situation on the problems of attracting investment in agriculture in Ukraine, discovered and summarized key issues of attracting investment in the agricultural sector and described the main factors that cause them. Keywords: investments, investment, agricultural sector, farms. На даний час в агропромисловому виробництві спостерігається тенденція скорочення обсягів фінансових ресурсів. Більшість сільськогосподарських підприємств постали перед проблемою накопичення власного капіталу для здійснення або модернізації виробництва. Внаслідок цього сформований раніше ресурсний потенціал з кожним роком вичерпується. Фактичні терміни експлуатації більшості основних засобів у рази перевищують нормативні. Майже припинилися процеси відтворення й оновлення матеріально-технічної бази у селі. Зараз у сільському господарстві, переважно функціонує велика кількість інвестиційно мало привабливих, застарілих виробничих потужностей, нездатних випускати високоякісні продукти відповідно до вимог міжнародних стандартів. Тому проблема інвестиційного забезпечення аграрного виробництва як ніколи набуває актуальності, особливо на даному етапі розвитку економіки держави. Аналіз останніх публікацій з проблеми. Питанню залучення інвестицій в аграрний сектор економіки наука завжди приділяла належну увагу. В Україні даній проблемі присвячено багато праць вчених-економістів таких як П. Гайдуцького, М. Герасимчука,. Гуткевич, М. Дем'яненка, І. Караваєвої, М. Кісіля, П. Лайка, П. Саблука, О. Шпичака та інших. Однак, незважаючи на багатоаспектність наукових досліджень, деякі питання, пов'язані із особливостями інвестування в аграрний сектор, залишаються недостатньо вивченими і потребують подальшого дослідження. Формування задач. Метою даного дослідження є вивчення основних проблем інвестування аграрного сектора економіки України та чинників, що їх зумовлюють. Ефективне реформування економіки України та її регіонів неможливе без масштабних інвестицій, які являють собою найважливіший фактор економічного зростання й відновлення, що забезпечує можливість модернізації діючих виробництв, створення і впровадження новітньої техніки і технологій, сучасних систем організації та управління економічними процесами, якісного відновлення ринкової інфраструктури. Входження України у світове господарство вимагає піднесення загального рівня економічного і науково-технічного розвитку. Провідну роль у цьому процесі повинно відігравати оптимальне використання інвестицій, як внутрішніх так і зовнішніх. Агропромисловий комплекс країни має всі необхідні передумови для широкого залучення як власних так і іноземних інвестицій, а саме: родючі чорноземні ґрунти, розвинуту транспортну інфраструктуру, вигідне географічне розташування, наявність робочої сили, ненасиченість продовольчого і ресурсного ринків. Проте існує ряд причин, які перешкоджають надходженню інвестицій в аграрний сектор України. Основні проблеми залучення інвестицій в аграрний сектор економіки можна виділити на державному, регіональному рівнях та на рівні окремих аграрних підприємств (рис. 1). На сьогоднішній день інвестори які все ж наважуються інвестувати в аграрний сектор вимагають законодавчих гарантій, великі корпорації та інвестиційні компанії вимагають урядових гарантій та пільг. Проте механізм реалізації правових гарантій поки що недостатньо відпрацьований. До того ж відсутні достатні судові засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів [1]. Рисунок 1. Основні проблеми залучення інвестицій в аграрний сектор економіки. Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як іноземних, так і вітчизняних), - постійний та загальновідомий набір норм та правил, сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти та передбачати, що ці правила будуть застосовуватись до їх діяльності. В Україні ж, яка перебуває в стані безперервного реформування влади, правовий режим непостійний. На різних рівнях влади діють закони та правила, що часто суперечать один одному. Додатковим джерелом нестабільності є надання законам та інструкціям зворотної сили. Така практика серйозно турбує іноземних інвесторів, особливо коли законодавство зачіпає вже існуючі капіталовкладення [4]. Також істотною перешкодою на шляху до залучення та ефективного використання інвестицій в аграрному секторі є недосконала інфраструктура. Недостатня кількість відповідних експертів, аудиторів, консультантів стримує збільшення надходжень закордонного капіталу в аграрний сектор економіки. Аби виправити таке становище, слід створити мережу спеціальних установ - як державних, так і недержавних, - які будуть займатися підготовкою таких фахівців для України, готуватимуть відповідні інвестиційні проекти за міжнародними стандартами. Сьогодні подекуди наші підприємці, а особливо фермери навіть не можуть чітко сформулювати свої потреби в інвестуванні, грамотно скласти проект чи заявку на отримання іноземної допомоги. Крім того, на сьогоднішній день є ряд інших негативних моментів: бюрократичні бар'єри, відсутність правового забезпечення кредитування, страхування ризиків, низький рівень ділової та професійної кваліфікації, нестача привабливих інвестиційних програм і проектів, жорстка податкова система [1]. Чинна податкова система має бути скоригована за такими основними позиціями: регламентація взаємовідносин між державою і платниками податків; стабільність податкової системи протягом фінансового року, її простота і доступність; відповідальність за ігнорування податкового законодавства; скорочення кількості податків і суттєве спрощення процедури їх збирання; загальне зниження податкового тягаря і захист вітчизняних виробників; посилення стимулювання капіталовкладень, реформування амортизаційної політики; підвищення ролі майнового і земельного оподаткування, ресурсних платежів; реформування системи розподілу доходів; скорочення пільг [3]. - відсутність стимулів і механізмів у місцевої влади для залучення інвестицій; - недосконалість інформаційно-консультаційного забезпечення на регіональному рівні. Очевидно, що низька інвестиційна привабливість сільського господарства в регіонах України, небажання вкладати кошти в його розвиток, окрім суто економічних причин, зумовлені незацікавленістю чи байдужістю місцевої влади до проблеми залучення інвестицій. Інвестиційний рейтинг регіонів України свідчить про низький професійний рівень місцевих чиновників, які відповідають за створення інвестиційного клімату, доводить низьку ефективність зусиль місцевої влади для підвищення інвестиційної привабливості територій. Подальше розшарування регіонів за рівнем інвестиційної активності стає перепоною на шляху формування єдиного господарського простору в аграрному секторі економіки країни, зміцнення господарських зв'язків, становлення регіонів як суб'єктів міжнародної інвестиційної діяльності. Слабкі інвестиційні позиції окремих регіонів не дають змогу розширювати сільськогосподарське виробництво, відповідно не розвивається соціальна сфера. Регіони стають утриманцями щодо держави і не мають економічних стимулів розвивати свій агропромисловий комплекс [3]. Незважаючи на прийняті законодавчі акти, нормативно-правовій базі, що регламентує процеси інвестиційної діяльності, не вистачає системності. Головним її недоліком є відсутність законодавчих актів, які б чітко прописували роль центральних та місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування у процесі залучення інвестицій. Такі повноваження є розмитими і визначаються у різних законодавчих актах, що зменшує ефективність їх виконання [1]. Успішність інвестиційних проектів багато в чому залежить від відкритості органів влади та місцевого самоврядування до діалогу із громадськістю та виробничою сферою (агробізнесом). Головна роль у процесі підвищення інвестиційної привабливості аграрного сектору в регіонах України має належати державі, яка володіє для цього необхідними коштами бюджету та позабюджетних фондів і здатна в масштабах усієї країни визначити перспективні напрямки та об'єкти інвестування. Водночас, органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади мають розробляти основні напрямки інвестиційної політики на території регіону щодо залучення коштів під перспективні інвестиційні проекти, сприяти у визначенні основних пріоритетів інвестування регіону, координувати інвестиційні проекти, контролювати раціональне використання отриманих фінансових ресурсів. Для активізації інвестиційної діяльності потрібна інвестиційна політика з чіткими механізмами реалізації на державному та регіональному рівнях. Необхідна загальна стратегія інвестиційного розвитку регіонів, яка б визначала пріоритети інвестування на основі врахування їх економічного ефекту, але не сьогоденного й одноразового, а перспективного і стабільного [4]. - низька якість та недостатня конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції; Сільське господарство представляє собою галузь із несприятливим інвестиційним кліматом. Невисока інвестиційна привабливість аграрних підприємств пояснюється специфікою сільського господарства: високою капіталомісткістю та порівняно низькою фондовіддачею, сезонністю виробництва та значною тривалістю виробничого циклу, залежністю від природно-кліматичних умов, високою ризикованістю, повільним оборотом коштів, низьким рівнем технологічної оснащеності та рентабельності [2]. Сучасні аграрні підприємства вимагають значних капітальних вкладень. Питання пошуку й залучення в їх господарський комплекс фінансово-матеріальних ресурсів набувають особливої актуальності, внаслідок необхідності оновлення діючих виробничих потужностей та основних фондів, вирішення завдань впровадження новітніх технологій, освоєння нових конкурентоспроможних видів продукції, нарощування потенціалу та створення нових робочих місць. Також є перешкодою на шляху як іноземного, так і вітчизняного інвестування в економіку України брак комерційної інформації про ринок України, її регіони і конкретні аграрні підприємства, транспортні та телекомунікаційні системи, правову базу. Особливо це стосується малих і середніх зарубіжних компаній і фірм. Іноземні ж інвестори природно зацікавлені в новому плацдармі для одержання прибутку за рахунок великого внутрішнього ринку України, її природних багатств, кваліфікованої і дешевої робочої сили, досягнень вітчизняної науки і техніки [2]. Отже, основними перешкодами в залученні інвестицій в аграрний сектор економіки країни є: високі ризики, пов'язані із специфікою сільського господарства (кліматичні умови, тривалість виробничого процесу), екологічним аспектом та економічною ситуацією в країні в цілому; низька інвестиційна привабливість галузі та аграрних підприємств, нерозвинена інфраструктура; високий рівень кредитних ставок комерційних банків; неусталена політика державного втручання та регулювання, яка не додає впевненості потенційним інвесторам. Окреслення основних проблем інвестування аграрного сектору дає підстави для пошуку вирішення цих проблем, що сприятиме підвищенню ефективності вкладених інвестицій в розвиток сільського господарства. У нашій державі зараз багато робиться для того, щоб значно активізувати процес залучення інвестицій, багато ще треба зробити в майбутньому, проте інвестори добре усвідомлюють, що для створення привабливого інвестиційного клімату зі стабільними, несуперечливими та прозорими правовими рамками потрібен час. Багато потенційних інвесторів готові до посилення своєї присутності та діяльності в Україні, якщо процеси реформ динамічно продовжуватимуться і буде видно, що держава в особі центральних і місцевих органів виконавчої влади оперативно й цілеспрямовано працює над усуненням згаданих перешкод. 1. Величко О.В. Державне регулювання інвестиційної діяльності /О.В. Величко // Фінанси України. - 2000. - № 10. -. 29-35. 2. Гуткевич.А. Управление инвестиционным процессом в аграрной сфере: [монография].А. Гуткевич. -.: ИАЭ УААН, 2000. - 266. 3. Інвестиційна політика в аграрному секторі України: проблеми та заходи щодо їх вирішення. Проект «Аграрна політика для людського розвитку». [Електронний ресурс] Під редакцією Б. Супіханова. - Режим доступу: www.undp.org.ua/agro/pub/ua/P2003_01_043_03.pdf. 4. Шараєнко О. Розробка державної політики. Аналітичні записки // Вдосконалення механізму залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України. -., 2011. - 248. 1. Velychko, O.V. (2000), "State regulation of investment activity", Finansy Ukrainy, vol. 10, pp. 29-35. 2. Gutkevich, S.A. (2000), Upravlenie investicionnym processom v agrarnoj sfere [Management of investment process in agrarian sphere], IAJe UAAN, Kyiv, Ukraine, p. 266. 3. Investment policy in the agrarian sector of Ukraine: problems and measures to resolve them. The "Agrarian Policy for Human Development". [Online], Edited by B. pihanova, available at: www.undp.org.ua/agro/pub/ua/P2003_01_043_03.pdf. 4. Sharaienko, O. (2011), Analytical note, Improve foreign direct investment in Ukraine., Kyiv, Ukraine, p. 248. Подобные документы. Сутність і причини інвестиційних проблем української економіки. Способи залучення іноземних інвестицій у сільське господарство України. Основні джерела інвестицій на рівні виробничо-господарських структур. Проблема розвитку інвестиційного процесу. Роль інвестицій в економіці. Класифікація інвестицій. Проблеми пов'язані із залученням іноземних інвестицій в Україні. Пріоритетні напрямки залучення іноземних інвестицій в Україну. Вплив іноземних інвестицій на економічний розвиток приймаючої держави. Співвідношення між інвестиційною і зовнішньоторговельною політикою. Ефективність державного контролю над рухом капіталу. Проблеми залучення іноземних інвестицій в регіони України. Стан розвитку економіки України. Перешкоди для залучення іноземних інвестицій в економіку країни, прямі і портфельні іноземні інвестиції. Іноземне інвестування, реалізація інвестиційних проектів у зоні пріоритетного розвитку Харкова і Харківської області. Додаткові джерела фінансування. Інвестиційна привабливість. Сучасний стан. Стимулювання та захист іноземних інвестицій. Портфельні інвестиції. Проблеми залучення іноземних інвестицій в регіонах України. Невисока інвестиційна привабливість.

тов українські аграрні івестиції вакансії